Чи повинні правоохоронні органи повідомляти про негласне обмеження їх конституційних прав?

Конституція, закони України гарантують невтручання в особисте життя громадян (статті 30-32 Конституції України; статті 13-15, 258, 260-264 КПК; стаття 9 Закону «Про телекомунікації», стаття 6 Закону «Про поштовий зв’язок»). Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Кожен має право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Обмеження прав може бути тільки за рішенням суду та в інтересах нацбезпеки.

Але на практиці, при здійсненні досудового розслідування тяжких і особливо тяжких злочинів часто здійснюється обмеження прав підозрюваних, але й щодо їх родичів, знайомих тощо. Так, під час розслідування згаданих кримінальних правопорушень слідчими або за їх дорученням оперативними підрозділами нерідко проводяться такі негласні слідчі (розшукові) дії (далі – НСРД): аудіовідеконтроль особи; накладення арешту, огляд і виємка кореспонденції; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та з електронних інформаційних систем.

Зауважу, що стаття 253 КПК зобовязує прокурора (орган досудового розслідування) відкривати перед особами, права яких обмежувалися у зв’язку з проведенням НСРД, факту їх проведення. Це відповідає вимогам ст. 32 Конституції, оскільки кожен має право знайомитися в органах державної влади, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Повідомлення здійснює прокурор або, за його дорученням, слідчий шляхом направлення особам, права яких обмежувались, підозрюваному та його захиснику письмового повідомлення про факт і результати НСРД. Рішення про конкретний час повідомлення визначає прокурор з урахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення НСРД. Якщо такі загрози існують, прокурором або за його дорученням слідчим, оперативним підрозділом повинні бути здійснені відповідні заходи щодо їх усунення.

У будь-якому випадку повідомлення повинно бути здійснене протягом дванадцяти місяців з дня припинення НСРД, але не пізніше звернення прокурора до суду з обвинувальним актом.

Нагадаю, що негласне обмеження прав громадян можливе й поза межами кримінального провадження. Стаття 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» дає такий дозвіл оперативними підрозділами правоохоронних органів при проведенні оперативно-розшукової діяльності. А саме, при здійсненні перевірки достатньої інформації про: кримінальні правопорушення, що готуються; про осіб, які готують вчинення кримінального правопорушення та в іншх, визначених законом, випадках. Однак, підкреслю, що наведений Закон не містить конкретної норми, яка б зобов’язувала оперативний підрозділ повідомляти громадян про факти обмеження їх конституційних прав.

Це законодавча неврегульованість. Отже, як тоді захистити свої права?

У разі виявлення в діях особи під час обмеження її прав ознак кримінального правопорушення оперативний підрозділ зобов’язаний направити матеріали до органу досудового розслідування для початку та здійснення досудового розслідування. У такому  разі про факт обмеження прав особі відповідно до ст. 253 КПК повинен повідомити прокурор або, за його дорученням, слідчий.  І це тільки за наведених обставин.

Виникає запитання, на який чинне законодавство ВІДПОВІДІ НЕ ДАЄ. Як бути у разі, якщо відповідні матеріали оперативно-розшукової справи не передавались і опероатвиниками справа була закрита у звязку із непідтвердженням висунутих версій про можливу кримінально протиправну діяльність особи?

Запрошую до обговорення і пошуку шляхів вирішення даної проблеми фахівців.

 

Олександр Заболотов,  єксперт «SPF Expert»