Діяльність Конституційного Суду України у 2020 році: гучні рішення з неоднозначними наслідками. Оцінки фахівців

Як адвокат, не можу не висловити свою позицію щодо низки рішень Конституційного Суду України, які фактично перекреслюють діючу практику судів загальної юрисдикції та викликають масу обурень у суспільстві.

Почну з п. 12 рішення від 27.10.2020 № 13-р про скасування кримінальної відповідальності за недостовірну інформацію у деклараціях публічних осіб і позбавлення НАЗК повноважень здійснювати перевірку цих декларацій: «… за стандартами конституціоналізму та цінностями Конституції України виключається контроль виконавчої гілки влади над судовою гілкою влади». Судді згадують про неконституційність положень Закону України «Про запобігання корупції» лише щодо представників судової гілки влади. Йдеться про те, що суди є незалежними у своїй діяльності і НАЗК, як орган виконавчої влади, не може здійснювати над ними контроль.

Необхідність виключення ст. 3661 КК України судді мотивують тим, що внесення недостовірних відомостей до декларації є не настільки небезпечним діянням, аби встановлювати за нього кримінальну відповідальність. До того ж,  стаття містить відсилочні норми, не визначає конкретних суб’єктів злочину та законів, які повинні бути порушені для настання кримінальної відповідальності.  На підставі цього роблено висновок про недотримання таких елементів принципу верховенства права, як визначеність та передбачуваність закону, справедливість та пропорційність.

Вважаю, що судді КС просто скористалися суперечностями в законодавстві, послалися на буквальне тлумачення повноважень різних гілок влади та знайшли, з формальної точки зору, підставу для скасування «незручних статей» закону. Але, мав би бути інший шлях – недоліки законодавства усунути шляхом внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» та КК України. З наведеного виходить, що неконституційним є контроль НАЗК лише за представниками судової влади, але після скасування відповідної норми, НАЗК позбавлено повноважень здійснювати контроль за декларуванням усіх суб’єктів (державних службовців, народних депутатів, працівників правоохоронних органів і т. д.), а не тільки суддів. Фактично, мотивувальна частина рішення суперечить прийнятому висновку.

По-друге, інформація про відповідність доходу публічних людей їх способу життя становить суспільний інтерес і є важливою для попередження корупційних ризиків.

Тому, твердження КС про те, що умисне неподання декларації або подання неправдивих відомостей до неї нібито не спричинить істотних наслідків суспільству й державі, не відповідає принципам правової держави. Про інші гучні рішення КС України з неоднозначними для суспільства наслідками розміщено на сайті «ЮРЛІГА. Судова практика».

Готова відповісти на Ваші запитання.

Ірина Плискань,  Адвокатське бюро “Ірини Плискань”