Доходи заробітчан і податковий «комплаєнс»

За оцінками Світового банку приріст сягає 7% по всьому світу і ця тенденція посилюватиметься. Це стосується і наших громадян. Стрімке зростання працевлаштування українців в країнах ЄС відбулося після отримання безвізу, хоча й до того наші співвітчизники у пошуках кращої долі працювали за кордоном. Буквально за три останні роки обсяги переказів зросли з 6% ВВП до майже 11%. Це приблизно стільки ж, скільки станом на сьогодні становлять статки «доларових мільярдерів» з України. Тільки заробітчани переказують гроші в Україну, а другі – їх вивозять. Перші заробляють свої гроші чесною і важкою працею, другі – на сумнівних схемах типу “Роттердам+”, “Укроборонпром-“, періодичних валютних кризах або фіктивному банкрутстві банків. Висновки про справедливість і першочергову необхідність реформ у тих чи інших сферах кожен з читачів може зробити сам. Мене, як експерта, особисто хвилює доля звичайних громадян, захист їх інтересів. Тому продовжу.

За показником обсягу переказів ми випереджаємо таку країну, як Філіппіни (10.46% ВВП). У світовому рейтингу більшим за український є показник лише країн, які залежать від доходів своїх заробітчан: Непал (28.31% ВВП), Ямайка (16.63 % ВВП), Грузія (11.83% ВВП). На цей феномен давно звертають увагу вітчизняні експерти. Вони одностайно констатують про появу нового джерела валютних надходжень до країни в цілому і для валютних резервів НБУ, зокрема. Адже обсяг переказів четвертий рік поспіль у рази перевищує прямі іноземні інвестиції в Україну.

За це українських заробітчан справедливо назвали “героями нашої економіки” (див. DT.UA № 9 від 7 березня 2019 року, А. Гайдуцький “Герої нашої економіки”). І це дійсно так, адже перекази заробітчан підтримують найменш забезпечені та незаможні верстви населення, чим зміцнюють крихкий стан соціальної стабільності в країні, на території якої йде війна, а на її тлі «буйно квітне корупція»!

Тепер про головне.

«Комплаєнс» – так називають людську схильність дотримуватися законів. До чого це?

Час від часу в Уряді з’являються “новаторські” ідеї про те, як «вдало» використати появу нової фінансової можливості. Ряд реформаторів пропонує запровадити обмеження при нарахуванні певній категорії громадян субсидій. Інші – є прибічниками введення оподаткування цих надходжень, адже значні обсяги йдуть поза скарбниці (вагома частина переказів потрапляє до України неформальними каналами в готівковій формі, а ті, що надходять через різні міжнародні платіжні системи, захищені банківською таємницею).

Чи можна погодитися з такими ідеями? Якою є моя позиція?

Стосовно оподаткування доходів заробітчан лише зауважу про наступне. Українське законодавство передбачає необґрунтоване подвійне оподаткування іноземних доходів в Україні. Застарілі положення ПКУ не відповідають реаліям і на практиці не дозволяють українцям зарахувати податки, сплачені за кордоном. Цим порушується право платників податків на застосування міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування. Необхідні законодавчі зміни, які б усунули цю несправедливість. Мають бути створені умови для того, щоб людина, працюючи за кордоном, мала можливість зручно і швидко, без зайвих бюрократичних витребеньок, добровільно сплатити податки із своїх іноземних доходів. Жодні адміністративні заходи примусу тут не допоможуть, хоч би які вишукані засоби не використовувалися.

В експертному середовищі багато говориться про необхідність партнерських відносин, відновлення довіри держави і суспільства, податковий «комплаєнс». Але для реалізації цього необхідні умови: законодавчі, технічні, економічні, а головне, соціальні. Коли пересічний український заробітчанин за кордоном захоче офіційно задекларувати на батьківщині свої доходи, сплатити податки, і коли це явище стане масовим, лише в такому разі з’являться сприятливі економічні умови для розвитку держави. А, до того часу, продовження практики подвійного оподаткування доходу заробітчан, все одно, що «різати курку, яка несе золоті яйця»!

Які мої доводи щодо цього? Про це читайте далі – друга частина.