Пенсійна реформа, реалії та очікування. Що радять експерти?

Уряд зосередив увагу на пенсійній системі аби довести до логічного завершення розпочату у 2003 році пенсійну реформу. Чого слід очікувати пенсіонерам країни? Відповідь надають експерти.

Як фахівець і науковець, висловлю власну позицію стосовно цього питання. Є два аспекти, які слід враховувати. Перший полягає в тому, що, виходячи з демографічних прогнозів, часу для розбудови нової інфраструктури пенсійної системи обмаль. Другий – це те, що у разі відмови від впровадження реформи, яка б задовольняла суспільство, або спроби вирішити проблему за рахунок другорядних речей, через незначний проміжок часу існуюча система збанкрутує. Отже, нехтування ними призведе до негативних наслідків, що саме й турбує сьогодні головних реформістів в країні. Вже зараз розмір дотацій з держбюджету на покриття дефіциту Пенсійного фонду складає 200 млрд. грн., що становить 19% поточних видатків бюджету. Запам’ятаємо цю цифру.

Наведу основні фактори, що впливають на баланс доходів і видатків Пенсійного фонду. Це демографія, економіка, закон. Якщо з законом можна впоратись, то демографічні й економічні тренди потрібно сприймати як даність.  Станом на сьогодні в Україні мешкає близько 38 млн. осіб, з яких пенсійного віку 8.9 млн., категорії 16-59 років – 22.3 млн. Отже, коефіцієнт співвідношення людей пенсійного віку до тих, хто має платити внески, становить 0.4. Цей коефіцієнт один з основних параметрів при розрахунку балансу доходів і видатків Пенсійного фонду. У сорокарічній перспективі за прогнозами науковців він зросте до 0.44 – у 2031 р., до 0.53 – у 2041 р. і до 0.7 – у 2051 р.

Рівень народжуваності суттєво не зросте – з 1.17 на сьогодні до 1.22 у 2050 році. Такі цифри є цілком реалістичними за виключенням рівня міграції, який, чомусь, вважають постійним на рівні приросту в 15 тис осіб у довгостроковій перспективі. Насправді, кількість трудових мігрантів з України складає 3.5 – 4 млн осіб. Не слід скидати з рахунку й показник смертності, який зріс в останній рік через пандемію.

За даними ДПС України, у 2020 році платників ЄСВ було лише 10.2 млн. осіб (з ФОПами). Кількість пенсіонерів станом на початок 2021 року – 11 млн. Не складно побачити, що з огляду не на демографічну статистику, а на реальний баланс ринку праці й набувачів пенсійних виплат співвідношення працюючих до пенсіонерів становить майже 1. Але, навіть не беручи до уваги фактичний показник, а лише розрахунковий, виходячи з даних демографічної статистики, дотації державного бюджету ПФУ на покриття його дефіциту в майбутньому становитимуть 85% доходів – у 2030 р., 113% – у 2040 р. і далі по наростаючій. Тому, у нас є років десять для розбудови нової пенсійної системи.

Крім демографічного чинника, на розбалансування доходів і видатків ПФУ впливають негативні тенденції в економіці. Насамперед, на ринку праці. Тому локдауни й карантинні обмеження негативно відбиваються на доходах ПФУ. І не помилюсь, якщо зазначу, що наукове середовище не готове на сьогодні надати відповідь, як саме буде виглядати вітчизняний ринок праці через 10-30 років! Слід лише сподіватись, що з всіма негараздами у цій сфері найближчим часом буде покінчено.

Підкреслю лише те, що однією з проблем виступає зростання диспропорції між оплатою праці в реальному й бюджетному секторах економіки, останній з яких фінансується за рахунок сплачених податків. І ось тут важливий висновок. ЄСВ, який нараховується на фонд оплати праці працівників бюджетної сфери фактично є додатковою скритою дотацією з бюджету Пенсійному фонду. Якщо за кожного найманого працівника в реальному секторі економіки ЄСВ сплачує роботодавець з коштів, які отримує в результаті ведення фінансово-господарської діяльності, то за кожного працівника бюджетної сфери ЄСВ сплачує держава, а джерелом цих коштів є податки!

Підсумую! Є очевидним, що зволікати з пенсійною реформою надалі не можна. Хоча з демографічної, економічної, соціальної та безпекової позицій важко знайти прецеденти у світовій історії, де стартові умови для пенсійної реформи були складнішими, проте реалізовувати її однозначно потрібно з урахуванням розуміння реального поточного стану справ, а не зі скритими намірами здобуття чергових політичних плюсів. Але, час покаже!

Більш детально тема розкрита у статті «Найдовша і найскладніша реформа в країні» 

 

Костянтин Швабій, професор

експерт «Growford Institute»