Податкові спори. Судова практика

Нерідко ми стаємо свідками, коли спори, що виникають між податківцями та підприємцями, вирішуються у Верховному суді. Думаю, для читачів буде цікавим ознайомитися з рішеннями Верховного суду з ряду актуальних питань.

Почну із справ, що з’являються через спірні погляди сторін відносно того, чи входять до складу витрат роялті, що нараховані на користь компанії – нерезидента. З даного питання Верховний суд вважає, що, якщо компанія отримує дохід і перераховує іншій особі, то ця компанія має ознаки агента й не є бенефіціаром. Навіть, якщо посередник не є агентом, але фактично перераховував кошти іншій особі, то остання вважається фактичним одержувачем доходу. Фактичним власником доходу не може бути його формальний власник, який має обмежені повноваження щодо доходу і діє як адміністратор або представник на користь інших, зацікавлених осіб. У спорах з цього питання донарахування контролюючим органом визнається неправомірним.

Досить цікавою є позиція Верховного суду у питанні  оподаткування прибутку з продажу корпоративних прав на користь нерезидента. Контролюючий орган, як правило, займає позицію про факт порушення податкового законодавства і вважає, що, оскільки оплата надійшла за корпоративні права від покупця з джерел за межами України, то отримані кошти слід вважати доходом з джерел за межами України.

Верховний суд іншої позиції. Оскільки компанія, частка в статутному капіталі якої підлягала продажу, здійснює господарську діяльність на території України, то отримані від продажу таких корпоративних прав кошти слід вважати доходом, що отриманий з джерелом його походження з України, оскільки він отриманий він діяльності платника на території України. Тому, об’єкт оподаткування податком на прибуток відсутній, адже сума доходів дорівнює сумі витрат і не підлягає окремому декларуванню.

Ще один не менш цікавий огляд висновків ВС у спорах щодо відмови контролюючого органу на видачу ліцензії на торгівлю пальним. Є випадки, коли контролюючий орган відмовляє позивачу у видачі ліцензії з підстави ненадання дозволу на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки за адресою місця роздрібної торгівлі пальним. При цьому вказує, що існує колізія в нормативно-правових актах, які визначають перелік документів і порядок надання ліцензії.

Верховний суд у справах з таких питань дійшов висновку, що Позивачу, виходячи з норм законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, для отримання ліцензії необхідно було подати декларацію про відповідність матеріально-технічної бази. Норми же діючого законодавства допускають можливість виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатації (застосування) машин, механізмів і устаткування підвищеної небезпеки на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці.

Крім цього, колегія суддів дійшла до висновку про помилковість доводів контролюючого органу щодо суперечності положень Закону України «Про охорону праці» та Порядок № 1107 Положенням Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального”. Аналіз норм законодавства дає підстави для висновку, що поняття “дозвіл”, яке застосовується у ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» охоплює всі документи дозвільного характеру, які передбачені Законом України «Про охорону праці»  та Порядком N 1107.

Крім того, Верховний суд прибічник позиції, що процесуальний обов’язок контролюючого органу – довести в суді правомірність прийнятих  рішень. Це, безумовно, є позитивним і діє на користь платників податків.

 

Гаврилюк Марина, адвокат,

адвокатського об’єднання «UNIMINDS»