Соціальні проблеми як результат пандемії. Поради фахівців

Пандемія, зокрема, привернула увагу до вразливих груп населення. Тобто тих, хто і в «звичайний» час потребує більшої підтримки, а також до працівників тих професій, без яких суспільство не може функціонувати: водіїв, лікарів, вчителів і багатьох інших.

Заходи держави у сфері соціального захисту, впроваджені як реагування на «коронакризу», здебільшого стосувалися грошових форм соціальної допомоги, які нерідко мали вигляд разових та/або невеликих виплат та адресний характер. Натомість негрошові форми допомоги, зокрема, соціальні послуги лишилися цілковито поза увагою.

Зі своїми старими і новими проблеми поза увагою лишилися і цілі групи населення, які і до карантину рідко потрапляли до уваги Мінсоцполітики, чий перелік вразливих груп обмежується пенсіонерами, малозабезпеченими та багатодітними сім’ями, дітьми-сиротами та людьми з інвалідністю (зокрема дітьми).

Таким чином, під час карантину як ніколи проявилася фрагментарність соціальної політики України.

Зупинюсь на проблемах сфери соціального захисту, які залишилися поза увагою держави.

Так, зосередившись на субсидіях і виплатах під час карантину профільне міністерство не приділило уваги соціальним послугам з догляду та соціальній роботі з сім’ями, дітьми та молоддю, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

По-друге, надавачі соціальних послуг (територіальні центри соціального обслуговування, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та інші) не отримали практично жодної додаткової підтримки протягом карантину, як і працівники цих установ.

По-третє, дійсно комплексне уявлення про те, хто потребує додаткового соціального захисту під час пандемії, наразі все ще відсутнє. Міжнародна організація праці та низка інших організацій ще з весни звертають увагу на необхідність вжиття заходів щодо широких категорій населення, які можуть непропорційно більше постраждати від наслідків пандемії. Зокрема, до них відносять неформально зайнятих працівників, мігрантів, жінок, молодь, що тільки виходить на ринок праці, а також людей, що працюють, але лишаються за межею бідності.

Далі. Не запроваджено жодних заходів підтримки, спрямованих на жінок як вразливу групу. Немає системної політики щодо подолання бездомності. Не вжито жодних спеціальних заходів для бездомних під час карантину.

І, наприкінці, формальна працевлаштованість не є універсальним вирішенням усіх проблем.

Якої думки вітчизняне експертне середовище?

Експерти одностайно стверджують, що ефективні кризові заходи та повноцінне відновлення після наслідків пандемії можливе лише за рахунок системного узгодження політик у сфері зайнятості та соціального захисту.

Проте, в Україні цьому суттєво перешкоджає здійснене у минулому році перепідпорядкування державної служби зайнятості від Мінсоцполітики до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. При цьому, Державним центром зайнятості – центральним органом у сфері служби зайнятості – все ще керує Мінсоцполітики.

Отже є сумніви, чи правильно було віддавати політику зайнятості до сфери впливу міністерства, основною метою якого є економічний розвиток, а не соціальна захищеність населення.

Гідна праця є важливою умовою поліпшення добробуту людей в умовах кризи. Проте формальна працевлаштованість – не значить автоматично гідний рівень життя.

Готовий буду відповісти на всі Ваші запитання.

 

Надрага В.І., доктор економічних наук, професор