Судова практика формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, що має ознаки фіктивності

Особливості законодавчого забезпечення відповідальності за вчинення господарських операцій з ознаками фіктивності та судової практики зі спорів у цій сфері правовідносин – ось ті нагальні питання, дослідження яких хвилює вітчизняне наукове середовище.

Питання протидії фіктивному підприємництву передбачені в міжнародному податковому праві, зокрема, в угодах про боротьбу із фінансовими зловживаннями, відповідальність за ухилення від сплати податків, усунення подвійного оподаткування. Правила протидії таким операціям застосовуються одночасно з іншими правовими інструментами запобігання недоброчесної податкової практики. Наприклад, із здійсненням кроків глобального процесу деофшорізації, з метою запобігання агресивному податковому регулюванню.

Так, в Англії існує зобов’язання повідомляти про підозрілі угоди, у Люксембурзі нотаріуси повинні повідомляти про підозрілі операції у контексті відмивання коштів, у Швейцарії адвокати й нотаріуси звільняються від доповідей про це, але у разі, якщо вони пов’язані з клієнтом зобов’язаннями про професійну таємницю. У Франції, Іспанії, Італії, Німеччині кримінальна відповідальність за фіктивне підприємництво відсутня, проте норми про шахрайство включають такий елемент фіктивного підприємництва, як заподіяння майнової шкоди шляхом обману.

Наша державна політика у сфері податкових правовідносин вимагає впровадження ефективного регулювання сфери правовідносин, пов’язаних із дерегуляцією та розвитком підприємництва, якістю та прозорістю податкового законодавства, визначеністю судової практики. Це є завданням конституційно-правової реформи, яка має бути зорієнтована на побудову правової демократичної держави із ефективним і справедливим правосуддям. Нагадаю. В Україні фіктивне підприємництво декриміналізовано, оскільки у 2019 році з КК України статтю 205 було виключено. Разом з тим, питанню законодавчого забезпечення відповідальності за вчинення господарських операцій з ознаками фіктивності приділяється багато уваги. Насамперед, з боку Верховного Суду, який відповідає за забезпечення сталості й єдності судової практики, однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій. Одним з його пріоритетів є питання судової практики розгляду та вирішення спорів щодо оскарження рішень про податкові донарахування, які здійснені у зв’язку з “фіктивністю” контрагента в ланцюгу постачання платника. Як правило, у податкових спорах контролюючі органи намагаються перекласти на добросовісних платників податків “гріхи” винних контрагентів. Також, податківцями активізовано практику визнання фіктивними правочинів, один із контрагентів яких уклав у межах кримінального провадження угоду з прокурором про визнання винуватості у фіктивній підприємницькій діяльності. В умовах визнання одного із контрагентів фіктивним, податкові органи нараховують сторонам правочину податкові зобов’язання та штрафні санкції. При цьому, не враховується ні здійснення між контрагентами правочину розрахунків, ні поставка товарно-матеріальних цінностей, ні будь-які інші ознаки реальності правочину. Іноді для висновку про безтоварність операції не потрібно й вироку суду, а достатньо лише копії протоколу допиту посадової особи контрагента, відповідно до якого така особа заперечує свою причетність до господарської діяльності.

  • Які практичні кроки впроваджені?

Досліджено міжнародно-правову доктрину формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, що має ознаки фіктивності, та стан законодавчого забезпечення відповідальності за вчинення господарських операцій з ознаками фіктивності в державах ЄС. Вперше проаналізовано судову практику щодо захисту прав платників податків та інтересів держави у зазначеній сфері податкових правовідносин. Надано пропозиції стосовно вдосконалення законодавчого забезпечення та судової практики у сфері формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, що має ознаки фіктивності. Внесено зміни до законодавства щодо судоустрою в Україні та податкового законодавства, зокрема, у сфері формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, що має ознаки фіктивності. Так, у частині другої статті 61 закріплено принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності, відповідно до якого платник податків несе відповідальність лише за свої дії або бездіяльність. Однак, сформульовані Верховним Судом правові позиції у сфері формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, що має ознаки фіктивності, сприймаються платниками податків як спірні й досі залишаються усталеними в правозастосовчій діяльності судів.

Надані роз’яснення щодо застосування норми права у правовідносинах у сфері формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, який має ознаки фіктивності. Так, у тому разі, якщо необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суд, який розглядає відповідну справу в касаційному порядку, керуючись положеннями частини третьої статті 346, статтею 347 та абзацом 8 пункту 1 розділу VII “Перехідні положення”, передає відповідну справу на розгляд Великої Палати.

У контексті останнього зауважу. Якщо Велика Палата відповідно до частини шостої статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд і зазнає, що у цій справі не вбачається виключної правової проблеми, то, на мій погляд, Велика Палата повинна обґрунтувати такий висновок. Одна лише констатація того, що “у кожній конкретній справі суд має надавати правову оцінку встановленим фактичним обставинам справи”, на моє переконання, не є достатньою підставою для висновку, що “у цій справі не вбачається виключної правової проблеми”.

Також потребує дослідження саме поняття “виключна правова проблема”, яке є певним “фільтром” допуску відповідної судової справи до перегляду Великою Палатою Верховного Суду.

Віктор Базов, доктор юридичних наук,

головний науковий співробітник Інституту законодавства Верховної ради України

 

Джерело: Наукові записки Інституту законодавства Верховної ради України, Київ-2020, № 5, «Міжнародно-правові засади формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, що має ознаки фіктивності».