Зброя в Україні: масштаби проблеми та чи готові українці їх розв’язати?

Суперечливість ситуації полягає у відсутності законодавчих норм, що регламентують порядок використання зброї. Отже зброю маємо, а як з нею можна поводитися – чітко не врегульовано.

Інша нагальна проблема – це нелегальна зброя. За оцінками експертів, кількість незареєстрованої зброї складає понад 4 мільйони одиниць. Щодо масштабів цієї проблеми, її наслідки вкотре привернули нашу увагу нещодавні публікації у ЗМІ про кримінальні розборки у столиці, подію з перестрілкою у Броварах, захоплення терористом заручників у Луцьку тощо.

Як розв’язати ці проблеми, що пропонують фахівці й експерти? З цього приводу висловлю свою особисту думку.

По-перше, для чого купують зброю? Переважно для самозахисту, хоча на практиці гладкоствольна рушниця служить і знаряддям для мисливського промислу та полювання.

Прагнення забезпечити надійний захист своїй родині і невіра у правоохоронну систему країни – ось мотиви, які штовхають звичайного громадянина на придбання зброї. І, нажаль, у багатьох випадках, без дотримання норм закону.

Варто хоча б згадати період 2014 року, коли події на майдані Незалежності спровокували різкий сплеск придбання збройного знаряддя.

По-друге, встановити реальну кількість зареєстрованої зброї складно. Одна з причин – це відсутність єдиної всеукраїнської бази даних, де були б відображена вся ліцензована зброя, що знаходяться у власності громадян. Інша – низька якість обліку зброї в територіальних підрозділах органів Нацполіції України, що підтверджують результати вибіркових перевірок.

І, наприкінці, у суспільстві панує низький рівень законослухняності та відповідальності громадян. Причин багато, але через це маємо велику кількість незареєстрованої зброї. В результаті, дані статистики не відповідають реаліям щодо наявності зброї у громадян. Про це свідчать хоча б дані щодо кількості зброї, зданої громадянами під час «місячників добровільної здачі», а також вилученої у ході обшуків (тільки за 2019 рік зареєстровано більше 6000 випадків незаконного поводження зі зброєю, з них – 4758 особам повідомлено про підозру у скоєнні злочину).

Така наша реальність, вона складна і, місцями, суперечлива. Однак, моя позиція – треба діяти в межах закону, а його удосконалення – це питання часу і зона відповідальності Уряду та експертів. Про це, упевнений, їм треба час від часу нагадувати. Отже, по закону, це як?

Єдиним документом, що регламентує взаємовідносини громадян і зброї, є застарілий наказ МВС України від 21.08.1998 № 622. Відповідно до його положень, право на придбання, зберігання та носіння зброї надається на підставі дозволу. Опис порядку та підстав застосування зброї прописано в статті 46 Закону України «Про Національну поліцію», військових статутах Збройних сил та статті 11 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України». Але це стосується лише спеціальних категорій громадян.

Щодо цивільних, то подібні законодавчі акти відсутні. Право використання мисливської вогнепальної зброї обмежене і надається лише при полюванні у лісництвах та у визначених місцях (стрілецькі тири, стрільбища, мисливсько-спортивні стенди).

Тепер щодо самозахисту. На практиці існує доволі тонка межа між необхідною обороною і її перевищенням, де суттєва кількість факторів залежить від оцінки ситуації судом. Однак, хоча у справах з використанням травматичної зброї дії обвинуваченого формально можуть трактуватися як необхідна оборона, проте суди з урахуванням характеру небезпеки і обставин для відбиття нападу, як правило, доходять висновку, що особа «не може посилатися на стан необхідної оборони, якщо саме насильство було спровоковано нею ж самою, тобто було передбачуваним наслідком її власної поведінки».

Отже, як зазначалося на початку, закон, який регламентував би чіткий порядок використання громадянами зброї, на сьогодні відсутній.

У зв’язку з цим і моє запитання до експертів. А чи дійсно наше суспільство готове до розв’язання цієї проблеми?

 

Шульга Віктор, радник з безпеки, адвокатське об’єднання «UniMinds»